У численних нотатках мандрівників XV - початку XVII століття, які побували в Печерському монастирі, згадки про споруди над Дальніми печерами відсутні. Більшість подорожніх взагалі відвідувала лише Ближні печери, які були в кращому стані і доступніші для огляду. Таким чином, найдавніше післямонгольське джерело, що дає уявлення про надземні споруди на Дальніх печерах – це гравюра Тимофія Петровича до книги Іоанна Златоуста “Бесіди на 14 послань апостола Павла”, виданої в Печерському монастирі 1623 року. Час видання книги – це останній період, коли монастирем управляв Єлисей Плетенецький (був архімандритом з 1599 року протягом чверті століття). Саме за Єлисея Плетенецького почалося піднесення Лаври, що тривало потім за Петра Могили (управляв монастирем у 1628-1646 роках), Йосипа Тризни (1647-1656), Інокентія Гізеля (1656-1683) та їхніх наступників. У цей час Печерський монастир стає головною твердинею українського православ’я і боротьби з унією, визначним вогнищем науки і культури, одним з ідеологічних центрів руху за відродження української державності (при тому, що Петро Могила та Йосип Тризна демонстрували лояльність щодо польського уряду, особливо після легалізації православної київської митрополії у 1633 році).
Одне з клейм титульного листа згаданої книги – “Печера св. Феодосія” – зображає вхід до печери, зроблений безпосередньо в схилі гори (рис.1). Над входом – двоскатний дах (очевидно, дерев’яний), безпосередньо над дверним отвором – навіс. Земля з двох боків від входу укріплена дерев’яними дощатими стінками. До входу веде протоптана в траві вузенька стежка. Треба думати, що на гравюрі показаний найдавніший вхід, на місці якого близько 1061 року була зведена перша надпечерна “церквиця”.
У глибині панорами, на окремому пагорбі видно каплицю з прямокутним дверним отвором, увінчану високим (чотирискатним?) дахом із хрестом. Над входом ікона, по боках – віконця. Архітектура споруди проста й архаїчна. Можна думати, що каплиця стояла на місці теперішньої церкви Різдва Богородиці. Перед нею на землі показано декілька прямокутних плям – це могильні горбки (як уже вказувалося, початок надземному кладовищу на цьому місці поклало поховання ігумена Варлаама близько 1065 року). За каплицею в глибині і праворуч бачимо виноградник, що, як видно з пізніших зображень, займав південний схил пагорба, найкраще освітлюваний сонцем. Мимоволі згадується дещо пізніший (1654) запис Павла Алепського про відвідини Печерського монастиря: в садах архімандрита “є безліч великих горіхових дерев і ще більше виноградних лоз; вино з них темно-червоне; його розносять із цього монастиря по всіх церквах землі козаків”. До речі, наявність винограднику, що потребував постійного догляду, свідчить про достатню освоєність території над Феодосієвими печерами. Можна думати, що десь поруч знаходилися й чернечі келії (про хатину печерника біля Ближніх печер згадується в подорожніх нотатках Мартина Груневега, який відвідав Київ у 1584 році), але на гравюрі вони не показані.
Судячи з того, що вхід до печер зображений на першому плані, а каплиця – на другому, ансамбль споруд поданий зі східного боку. Однак сама каплиця показана із заходу (з боку головного входу). Можна думати, що гравюра Тимофія Петровича дає загальне уявлення про вигляд надпечерних будівель не тільки в момент її виконання, але й у попередні століття.
|
|
| Рис.3. Невідомий художник. Панорама і план Дальніх печер. Гравюра з книги Афанасія Кальнофойського "Тератургіма". 1638. |
Наступне зображення споруд на Дальніх печер бачимо на одній з гравюр до книги Афанасія Кальнофойського “Тератургіма” (печерське видання 1638 року). Ця гравюра (рис.3) має панорамний характер (вигляд зі сходу) і значно інформативніша від попередньої. Вона зображає весь дніпровський схил, в якому викопані Феодосієві печери, від берега річки до самої вершини пагорба. Панорама надпечерних споруд на цій гравюрі (як і на пізніших гравюрах 1661 та 1703 років, див. нижче) суміщена з планом печер. Крім того, увага художника зосереджена на найбільш значущих з його точки зору спорудах. Тому панорама в цілому подана значною мірою умовно. Тим не менше вона дозволяє прив’язати розташування поданих будівель до існуючого нині ансамблю.
При порівняння гравюри 1638 року з попереднім зображенням 1623 року впадають в око значні зміни, що відбулися за минулі п’ятнадцять років. Протягом цього часу монастирем управляли Єлисей Плетенецький (до 1624 року), Захарія Копистенський (1624-1626) та Петро Могила (з 1628 року). Будівельну діяльність, відбиту в гравюрах до “Тератургіми”, можна пов’язати з діяльністю останнього. Адже Петро Могила, що походив з родини молдавських господарів, був заможною людиною і мав необхідні для будівництва кошти. Ставши в 1633 році митрополитом, він активно зайнявся реставрацією давніх храмів на всій території Києва. Судячи з гравюр до “Тератургіми”, його будівельна діяльність у Лаврі почалася саме з території Дальніх печер, що, як уже вказувалося, в попередні роки були майже не доступні для прочан.
Над входом до печери (він показаний безпосередньо біля берегу Дніпра, що, звичайно, не відповідає дійсності) бачимо низьку вежу, вкриту наметовим дахом, завершеним маківкою з хрестом. Над прямокутним входом, обрамленим порталом – навіс. Від вежі на захід іде дерев’яний тротуар (чи сходи) з поручнями. В тексті “Тератургіми” про споруду сказано: “Вхід сам до печери, над яким, аби не замокало, збудована вежка”. Про матеріал будівлі судити важко. Але за архітектурними формами вона практично збігається (крім форми дверного отвору) з кам’яною вежею, показаною на цьому місці на гравюрі 1661 року (див. нижче, рис.4) і названою там церквою св. Андрія. Вважаємо, що цей збіг не випадковий, тобто час будівництва вежі лежить між 1623 та 1638 роком, і вона є першою кам’яною спорудою нижньої території монастиря і взагалі першою відомою нам кам’яною спорудою, зведеною в Лаврі у післямонгольський час після 400-річної перерви (якщо не брати до уваги перебудови Успенського собору та прибудови до нього). До речі, маківка і хрест над вежею можуть вказувати на існування в ній церкви вже в 1638 році (на гравюрі 1623 року хрестів над входами до печер не було). Нижня частина цієї споруди – так званий вертеп, приміщення перед входом у печери – збереглася до нашого часу. Гравюри 1638 та 1661 року зображають, швидше за все, східний фасад вежі; із західного боку вона була притулена до схилу гори. Таким чином, бачимо, що 1638 року вхід до Дальніх печер було вже добре облаштовано. Не випадково Павло Алепський, що побував у Києві в 1654-56 роках, на відміну від попередніх мандрівників, описує відвідання цього лабіринту.
Домінантою ансамблю на Дальніх печерах є дерев’яна церква Різдва Богородиці, що, очевидно, замінила попередню каплицю. За даними “Тератургіми”, вона була зведена в 1635 році. Церква тридільна (неф із двома вікнами помітно вищий від вівтаря та бабинця), трибанна, з галереєю (так званим опасанням) у нижній частині. Її архітектура типова для дерев’яного будівництва України цього періоду. На захід від неї – кладовище з деревами (могильні горбки показані як темні прямокутники). На гравюрі бачимо також будиночки – келії ченців: один – “келія старця печерника” на пізнішому плані 1661 року – десь у районі теперішньої церкви Зачаття Ганни (із заходу до нього примикає город, поділений на окремі грядки); іще два (один з них, можливо, господарського призначення) – в західній частині території, недалеко від в’їзних воріт (на плані 1661 року позначений, як “келія схимничеська”). Неподалік від першого із згаданих будинків – криниця з журавлем. Можливо, місце її розташування фіксує існуючий ківорій над джерелом.
Уся територія надпечерного монастиря оточена парканом із вертикально поставлених дощок (чи колод). Крім згаданих головних воріт, бачимо іще менші ворота з північного боку, від яких одна стежка веде через ниви на захід, у Печерське містечко, інша – на північ, у бік Ближніх печер. Усередині садиба монастиря також розділена парканами: окремо відгороджені згаданий вище город та виноградник.
У верхній частині гравюри, на вершині пагорба показані двори Печерського містечка та однобанна парафіяльна П’ятницька церква, за якою видно браму (мабуть, десь на місці теперішніх Московських воріт), через яку йшла дорога до Видубицького монастиря.
 |
| Рис.4. Зображення печери преподобного Феодосія. Гравюра Іллі. 1661. |
Гравюра Іллі “Зображення печери преподобного Феодосія” до видання Печерського Патерика 1661 року (рис.4) показує, що за попередні двадцять років ансамбль на Дальніх печерах не зазнав помітних змін. Панорама монастирського пагорба подана на ній дещо вужче і менш детально, ніж на гравюрі 1638 року, а будівлі відрізняються хіба що розташуванням парканів. Очевидно, в період після 1638 року будівельні роботи в Лаврі були зосереджені на верхній території та на Ближніх печерах.
|..1. Великокнязівська доба..|..2. Литовсько-польська доба..|..3. Доба гетьманщини. 3.1. Будівництво часів Самойловича та Мазепи..|..3. Доба гетьманщини .3.2. Будівництво середини – третьої чверті XVIII століття..|..4. Доба імперії. 4.1. Будівництво періоду класицизму (перша половина ХІХ століття)..|..4. Доба імперії. 4.2. Будівництво другої половини ХІХ – початку ХХ століття..|..Висновки..|
|..Research..|..The book..|..Science of Kiev..|..Lectures..|..Personal info..|..Seminars..|..Home..|