Будівництво, що проводилося на Дальніх печерах від середини ХІХ століття до початку першої світової війни, не внесли нічого помітного в архітектурний ансамбль. З іншого боку, і хвиля нищення пам’яток доби українського бароко, що піднялась у верхній Лаврі в останнє десятиліття ХІХ сторіччя (знесення старої трапезної, знищення барокових розписів та частково іконостасу Успенського собору), майже не зачепила споруд на Дальніх печерах. Будівельні роботи в цей період зводилися в основному до перебудови давніших споруд або заміни їх новими, розміщеними, як правило, на тих самих місцях. Чи не єдиний виняток – це будівництво іще одного братського корпусу для ченців.
Так, у 1869 році (за священноархімандрита Лаври митрополита Арсенія Москвіна, який управляв Лаврою в 1860-1876 роках) на місці споруди 1816 року зводиться нова галерея від Дальніх до Ближніх печер (нагадаємо, що перша така галерея була зведена в останній третині XVII століття). Автором проекту був чернець Євкарій – його проект виявився більш вдалим, ніж проект архітектора П.І.Спарро. Ця дерев’яна на цегляних стовпах споруда експлуатується й досі. З галереї відкривається романтична панорама яру, що розділяє пагорби Ближніх та Дальніх печер, та підпірної стіни біля Ближніх печер. При виході з галереї на майданчик Дальніх печер було в кінці ХІХ століття зведено павільйон (на місці давнішого) з карнизом, декор якого нагадує аркатурні пояси романських споруд. До 1000-ліття Володимирового хрещення Русі (1988) на східному фасаді цього павільйону встановлено скульптурні зображення засновників Лаври – преподобних Антонія та Феодосія Печерських.
Десь в останній чверті ХІХ століття (але до 1898 року) було, очевидно, розібрано старий (зведений близько 1763 року) верх церкви Зачаття Ганни (він іще зафіксований на фото, з яких на початку ХХ століття друкувалися поштові листівки; див. рис.13). На його місці зведено дерев’яний верх у неоросійському стилі (цей стиль разом з неовізантійським панував тоді в церковному будівництві) – восьмерик на четверику, увінчаний наметом із маківкою. Новий верх значно ширший від свого попередника – він займає майже всю ширину церкви. Для того, щоб ув’язати його з нижньою частиною споруди, кути четверика та восьмерика декорували рустованими пілястрами. Проте наметовий верх явно порушив єдність ансамблю споруд у стилі українського бароко.
Приблизно в цей самий час на південь від церкви Зачаття Ганни, між нею і братськими келіями (корпусом №50) зводиться новий павільйон при вході в галерею, що веде до “вертепу” (давнього входу в Дальні печери). Його попередники існували на цьому місці принаймні з 1783 року (див. вище). Павільйон у плані наближається до квадрату. Його декор дуже стриманий, за винятком західного фасаду, який оформлений галереєю з п’яти арок, з декораціями в неоросійському стилі. Над центральною аркою галереї – фронтон і декоративне наметове завершення з маківкою. Можливо, галерея є пізнішою прибудовою до основного масиву споруди.
| Рис.13. Панорама Дальніх печер зі сходу. Фото кінця ХІХ століття. З поштової листівки. |
|
На захід від вежі над давнім входом до печер, упритул до неї зведено одноповерховий корпус із стриманим декором “цегляного стилю”. Вхід до корпусу зсунутий з головної осі фасаду на північ. Можливо, одночасно з будівництвом цього корпусу була перебудована й сама вежа, ампірні форми якої, утім, не зазнали помітних змін.
У 1894 році (за священноархімандрита Лаври митрополита Йоаннікія Руднєва, який управляв Лаврою в 1891-1900 роках) за проектом архітектора В.Ніколаєва були зроблені прибудови до церкви Різдва Богородиці – тамбури в западинах на західному, південному та північному фасадах. Ці прибудови, що спотворювали первісний вигляд споруди, були розібрані в ході реставрації 1960х років.
У 1894-1896 роках було капітально перебудовано схимницький корпус (корпус №51) 1824-1825 років. Він набув вигляду двоповерхової непотинькованої споруди зі скромними фронтонами на кінцях головного (північного) фасаду і цегляним декором неоросійського стилю. Вхід до корпусу – в східній частині головного фасаду.
Нарешті, у 1898-1899 роках на захід від братського корпусу 1823 року (корпусу №52) зводиться новий братський корпус (корпус №53). Його поздовжня вісь не збігається з віссю корпусу № 52 – вони утворюють тупий кут, орієнтований у бік Ближніх печер. Споруда, що стоїть на обриві, має два поверхи з півночі і три - з півдня. Головний північний фасад оздоблений досить розвиненим декором у неоросійському стилі, що включає наличники вікон і потрійний фронтон з кілеподібними завершеннями в центрі. Вхід влаштований посередині головного фасаду. Цей корпус – найбільший за розмірами з усіх нецерковних будівель на Дальніх печерах – дещо зіпсував панораму архітектурного ансамблю з півночі (рис.14).
Певний акцент в оформлення майданчика перед церквою Різдва Богородиці вносить чавунний ківорій над джерелом, встановлений, очевидно, на початку ХХ століття. Нагадаємо, що надколодязна альтанка десь на цьому місці показана вже на гравюрі Л.Тарасевича 1703 року, а криниця – на гравюрі 1638 року. Теперішня споруда квадратна в плані, дах підтримують чотири колонки, завершені пишними капітелями неовізантійського стилю, карниз прикрашений фігурним литвом. Очевидно, автором споруди був той самий майстер Іван Дзюба, який виконав інший ківорій такого самого типу (більшого розміру, восьмикутний у плані) біля Великої лаврської дзвіниці.
Можна констатувати, що практично все будівництво на Дальніх печерах другої половини ХІХ – початку ХХ століття велося в неоросійському стилі (в дусі московської архітектури XVII століття). Здавалося б, на найдавнішій території Лаври, історія якої сягає давньоруського часу, виглядав би більш логічним неовізантійський стиль. Саме цей стиль офіційно обстоювався керівництвом монастиря, коли потрібні були аргументи для заміни барокових споруд чи декору. У другій половині ХІХ – першій чверті ХХ століття, попри царський указ 1850 року про заборону поховань на території Лаври (крім осіб архієрейського сану), продовжує розвиватися некрополь на Дальніх печерах. За традицією, тут ховали намісників Лаври – архімандритів. Зокрема, біля церкви Різдва Богородиці збереглося поховання намісників Антонія (К.Г.Петрушевського, 1828-1912) та Амвросія (1845-1920). Тут же поховання діячів Лаври останнього періоду перед її закриттям у 1929 році – еклезіарха Димитріана (помер у 1921 році), місіонера архімандрита Миколая (М.А.Дроб’язгіна, 1847-1922, вбитий невідомими особами), а також київського єпископа Миколая (М.О.Браїловського, 1862-1925). Іще четверо єпископів – Олександр, Євген, Іоаннікій та Йосиф – спочивають в церкві Зачаття Ганни. На цвинтарі церкви Різдва Богородиці було поховано сенатора А.С.Ілляшенка (1825-1885), генералів Й.Й.Мусницького (1800-1866), М.С.Леонова (1824-1877), С.С.Леонова (1844-1899), адмірала Ю.В.Путятіна (1803-1883). Ряд поховань зберіг оригінальні надгробки.
 |
| Рис.14. Панорама Дальніх печер з півночі. Фото початку ХХ століття. З поштової листівки. |
Після революції з храмів Дальніх печер було вилучено і частково знищено богослужбові предмети, що становили значну історичну та художню цінність. У 1929 році чернеча громада була виселена з території Лаври. В келіях оселилися випадкові люди. Активізувалося руйнування надгробків, мало місце пограбування поховань. Почала занепадати складна дренажна система. Тим не менше всі будівлі, що належали до музейного містечка, вціліли у вакханалії масового нищення пам’яток старовини в середині 1930х років.
У 1943 році, наприкінці німецької окупації, споруди на Дальніх печерах були передані відновленому монастирю, що проіснував до 1961 року. Після повторного закриття монастиря окремі будівлі (церква Різдва Богородиці, дзвіниця, підпірна стіна з аркадою) були відреставровані в первісних формах, проведено серйозні роботи по укріпленню схилів пагорба. З іншого боку, в безпосередній близькості до дзвіниці в повоєнні роки протягли високовольтну лінію електропередачі. В 1980 році історичний силует ансамблю з півночі був зіпсований гігантською незграбною скульптурою, що увінчує споруду музею Великої Вітчизняної війни.
Після відродження Лаври в 1988 році виконано значну роботу по відновленню надгробків на місцях давніх поховань. Відбудоване в первісних формах завершення будинку настоятеля Дальніх печер. У той же час деякі нововведення є невдалими. Так, нові розписи церкви Різдва Богородиці, виконані поверх пошкоджених розписів початку ХІХ століття, дисонують з архітектурою храму. Викликає застереження поява нових поховань на історичному кладовищі. Не зовсім доречною виглядає на центральній площі стела з постатями св. Кирила й Мефодія. А сама ця площа, поділена навпіл невдало висадженими ялинами, фактично перетворена на автомобільну стоянку. Не прикрашають її й торговельні кіоски сучасних форм, які дисонують із давніми спорудами.
|..1. Великокнязівська доба..|..2. Литовсько-польська доба..|..3. Доба гетьманщини. 3.1. Будівництво часів Самойловича та Мазепи..|..3. Доба гетьманщини .3.2. Будівництво середини – третьої чверті XVIII століття..|..4. Доба імперії. 4.1. Будівництво періоду класицизму (перша половина ХІХ століття)..|..4. Доба імперії. 4.2. Будівництво другої половини ХІХ – початку ХХ століття..|..Висновки..|
|..Research..|..The book..|..Science of Kiev..|..Lectures..|..Personal info..|..Seminars..|..Home..|