Після пожежі верхньої Лаври 1718 року основні зусилля в галузі будівництва зосереджуються спершу на відбудові собору (до 1729 року) та споруд, що його оточували, а потім – на зведенні Великої лаврської дзвіниці (1731-1745). Тому наступна після церкви Різдва Богородиці мурована споруда на Дальніх печерах виникає майже через 50 років: у 1744 році (за архімандрита Тимофія Щербацького, пізнішого київського митрополита, управляв Лаврою в 1740-1748 роках) на північ від цієї церкви зводиться підпірна стіна з аркадою. Відзначимо, що в цей час Лавра – найбагатший монастир України – вже обходиться без ктиторів і веде будівництво власним коштом.
Згадана споруда, що зазнала численних перебудов, була відреставрована у 1972-1973 роках у первісних формах за проектом І.І.Макушенка. Вона являє собою відкриту галерею, що тягнеться в напрямку із заходу на схід. Задня стіна галереї підтримує схил пагорба, на якому стоїть церква Різдва Богородиці. Низькі арки із замковими каменями спираються на масивні спарені колони композитного ордеру. Дах галереї плоский, односхилий, з напівкруглими люкарнами. За ним – балюстрада тераси біля церкви Різдва Богородиці. В центрі галереї – двоярусна башта з наметовим дахом, усередині якої влаштовані сходи. Передня стіна першого ярусу башти оброблена горизонтальним рустом і має високий прохід із напівциркульним завершенням. Другий ярус має з трьох боків широкі вікна із заокругленим верхом, а з четвертого – вихід на терасу; кути оброблені рустованими пілястрами. Аркаду із заходу продовжує закрите приміщення, вікна якого мають типові для середини XVIII століття барокові наличники, а на фасаді бачимо пілястри з прямокутними заглибленнями. З південного сходу до підпірної стіни примикає приміщення кухні.
Більшість дослідників вважають автором споруди відомого архітектора Іоганна Готфріда Шеделя – німця за походженням, що спершу працював у Петербурзі для князя О.Д.Меншикова, а потім був запрошений у Київ митрополитом Рафаїлом Заборовським. На користь цього твердження можна вказати на тотожність форм розглядуваної аркади і бічних частин аркади другого ярусу на південному фасаді так званого Староакадемічного корпусу Братського монастиря, який був надбудований за проектом І.Г.Шеделя в 1736-1740 роках.
Підпірна стіна з аркадою утворюють ефектний п’єдестал перед північним фасадом церкви Різдва Богородиці. Намет над баштою в центрі аркади доповнює пірамідальний силует названої церкви.
В.А.Шиденко та П.Ф.Дарманський датують будівництво стіни зі сходовою баштою 1769-1771 роками, а галереї з аркадою – 1817 роком (за проектом А.І.Якушкіна). Однак останнє твердження спростовується панорамами невідомих художників “Перспект Києво-Печерської фортеці й частини форштадту з московського боку” (1783, рис.8) та “Краєвид з-за Дніпра Києво-Печерської фортеці та частини форштадту, починаючи від Видубицького Георгіївського і закінчуючи Миколаївським монастирем” (1784-1798, рис.9), на яких споруда зображена в теперішніх формах. Можна гадати, що насправді в 1817 році аркада була замурована й перетворена на келії для пономарів.
У 1754-1761 роках (за архімандрита Луки Білоусовича, що управляв Лаврою в 1752-1761 роках) на захід від церкви Різдва Богородиці зводиться дзвіниця (на зображеннях ансамблю на Дальніх печерах 1638-1703 років дзвіниці взагалі не було). Це двоярусна споруда з високим складним завершенням. Нижній ярус трактований як цоколь. На осі захід – схід (яка продовжує головну вісь церкви Різдва Богородиці) розміщений проїзд. Арки проїзду обрамлені пілястрами, на які спирається профільована дуга. На південному та північному фасадах у центрі знаходиться вікно з бароковим наличником. Вище арок проїзду та вікон на всіх стінах, крім західної – вікна овальної форми (на західному фасаді на місці вікна – живописна вставка). Центральні поля фасадів нижнього ярусу обрамлені сильно виступаючими лопатками. Іще чотири лопатки, що нагадують контрфорси, розміщені по кутах споруди, продовжуючи в плані її діагоналі. Грані лопаток та стіни між ними (крім центральних полів) оброблені горизонтальним рустом. Завершується перший ярус карнизом складного профілю. Другий ярус починається вузькою горизонтальною смугою, що є наче продовженням першого ярусу. Вище тіло дзвіниці залишається в плані квадратним, а на лопатках, як на п’єдесталах, розміщено шістнадцять колон коринфського ордеру: по одній над парами лопаток у середній частині стін та по дві – над кутовими лопатками. Кожна колона притулена до пілястра, також завершеного капітеллю. В середніх полях стін – отвори, декоровані так само, як проїзди першого ярусу. Другий ярус завершується сильно виступаючим розкрепованим карнизом, який повторює план споруди. Над центральною частиною дзвіниці піднімається триярусний бароковий верх з вишуканим силуетом. Висота верху майже дорівнює висоті стін. Над парами колон на кутах – шпилі. Верх завершений фігурним хрестом, шпилі – рипідами. Вся поверхня стін, крім лопаток першого ярусу та колон над ними, вкрита вишуканим ліпним орнаментом неглибокого рельєфу. Особливо пишно прикрашені східний та західний фасади. Над арками першого та другого ярусів і на балюстрадах другого ярусу – живописні вставки.
При погляді зі сходу (з Дніпра та лівобережжя) силует дзвіниці на Дальніх печерах наче вторує могутньому силуету Великої лаврської дзвіниці.
Пропорційний лад споруди змушує згадати попередні барокові київські дзвіниці, зведені до Великої лаврської дзвіниці, а саме дзвіниці Софійського (до надбудови), Михайлівського Золотоверхого та Видубицького (до надбудови) монастирів, Іллінської та Добромикільської церков на Подолі. Всі вони, як і дзвіниця на Дальніх печерах, лише трохи вищі від своїх храмів (перші три) або навіть нижчі від них (дві останні), всі вони мали або мають розвинене завершення, висота якого сумірна з висотою стін. З іншого боку, за вишуканістю архітектурних форм та декору аналізована споруда не має собі рівних і є одним з вершинних досягнень пізнього українського бароко на землях Гетьманщини. Можна іще додати, що кутові контрфорси з баштами-шпилями, розвернутими під кутом 45° щодо площин фасадів, навіяні аналогічними архітектурними елементами Андріївської церкви. З іншого боку, поєднання ярусного барокового верха зі шпилями на кутах унікальне для архітектури Гетьманщини і навіяне, мабуть, західними зразками (завершення вежі Корнякта у Львові, 1695).
|
|
| Рис.8.Невідомий художник. Перспект Києво-Печерської фортеці й частини форштадту з московського боку. 1783. Фрагмент. |
| Рис.9. Невідомий художник. Краєвид з-за Дніпра Києво-Печерської фортеці та частини форштадту, починаючи від Видубицького Георгіївського і закінчуючи Миколаївським монастирем. 1784-1798. Фрагмент. |
 |
Дзвіницю на Дальніх печерах збудував відомий лаврський майстер Степан Дем’янович Ковнір. Автором проекту К.Щероцький та пізніше Б.Крицький вважали самого Ковніра, П.Курінний – І.Г.Шеделя, В.Шиденко та П.Дарманський – П.І.Неєлова, Г.Логвин, С.Кілессо та П.Білецький – І.Г.Григоровича-Барського, причому С.Кілессо твердить, що ця остання атрибуція підтверджується архівними документами. Аналіз архітектурних форм споруди змушує нас підтримати останню точку зору. Справді, творчість Григоровича-Барського (визначного українського архітектора, що працював у Києві близько 40 років) до кінця залишалася в рамках стилю бароко, а використання ним форм саме Андріївської церкви бачимо, наприклад, у Покровській церкві на Подолі. Архітектура дзвіниці в деяких рисах (обробка рустом кутів першого ярусу, колони біля стін у другому ярусі) близька до дзвіниці Петропавлівської церкви на Подолі (знищеної в 1935 році) – безсумнівного твору Григоровича-Барського. Триярусний верх бачимо в соборі Різдва Богородиці в Козельці (1752-1763), у будівництві якого Григорович-Барський також брав участь. З іншого боку, в аналізованій споруді проглядається відхід від архітектурних ідей, втілених Шеделем у Великій лаврській дзвіниці, як щодо пропорцій (Велика дзвіниця значно вища від Успенського собору), так і щодо характеру архітектурного оформлення (там воно тяжіє до класицизму). Що ж стосується Неєлова й Ковніра, то вони, як нам здається, були майстрами з меншим за масштабом обдаруванням.
Дзвіниця на Дальніх печерах послужила зразком для зведеної відразу після неї (1759-1762) дзвіниці на Ближніх печерах. Утім архітектура останньої виглядає значно грубішою. В плані і за оформленням нижніх ярусів до дзвіниці Дальніх печер дуже подібні також дзвіниці собору Різдва Богородиці в Козельці (1766-1770) та (меншою мірою) Троїцького монастиря в Чернігові (1771-1775): вони також мають контрфорси на кутах, над якими в другому ярусі поставлені пари колон.
Очевидно, десь у 1760х роках (за останнього виборного архімандрита Зосими Валькевича, який за 24 роки управляв Лаврою в 1762-1786 роках і за цей час провів у ній численні будівельні, ремонтні та опоряджувальні роботи; зокрема, на Дальніх печерах були визолочені три бані церкви Різдва Богородиці) зазнає радикальної перебудови церква Зачаття Ганни. В тексті “Опису Києво-Печерської лаври” Євгенія Болховітінова згадується “оновлення” названого храму 1763 року (цю ж дату називає Ф.Титов). У додатку до цієї ж книги наведено напис, що був уміщений у церкві на мідній дошці, про її оновлення “коштом Лаврським” та наступне освячення 29 липня 1767 року “за блюстителя печерного ієромонаха Тимофія” (його могила біля південної стіни цієї церкви збереглася досі, див. нижче). Вважаємо, що в обох випадках ідеться про ті самі роботи. Причиною їх проведення (як і наступної перебудови 1809-1810 років) були, треба думати, зсуви ґрунту. В ході робіт були зняті три первісні бані, замість них влаштована одна, з двоярусним бароковим верхом. Первісні стіни тоді ж, мабуть, були зміцнені контрфорсами і, очевидно, частково перекладені. У 1784 році майстер Т.Куроєдов прибудував до церкви із заходу дерев’яний притвор, з якого було влаштовано новий вхід у печерний лабіринт.
Вигляд споруди після цих перебудов зафіксований згаданими вище малюнками “Перспект Києво-Печерської фортеці…” та “Краєвид з-за Дніпра Києво-Печерської фортеці…” (рис.8-9). На першому з них церква подана як прямокутна в плані споруда (звужений бабинець, зафіксований на гравюрі Тарасевича, зник) із тригранним вівтарем, укрита бароковим дахом із заломом і увінчана банею з маківкою. Із заходу до церкви примикає такий самий завширшки корпус, укритий окремим дахом тієї ж форми, що й церква – мабуть, згаданий вище дерев’яний притвор. До північно-східного кута споруди притулена низенька прибудова. На другій панорамі, де зображення здається ретельнішим, притвор відсутній, дах над церквою – без залому, вівтар, здається, п’ятигранний (це, мабуть, ближче до дійсності) з контрфорсами (?) між вікнами, а перед вівтарем на північній стіні показаний якийсь виступ.
В цілому обидва згадані малюнки дозволяють скласти уявлення про вигляд ансамблю надпечерних споруд наприкінці XVIII століття. Особливо інформативною є панорама 1783 року, що подає вигляд споруд “з пташиного польоту” (рис.8). Крім церкви Різдва Богородиці з галереєю й дзвіницею та церкви Зачаття Ганни, бачимо давній вхід до печер з вежею, що, мабуть, зберегла форми початку XVIII століття (лише перший ярус її увійшов до об’єму нового одноповерхового корпусу). Біля вежі – дерев’яні укріплення гори, на захід від неї тягнеться галерея. Вона закінчується павільйоном з бароковим верхом, що стоїть на південь від церкви Зачаття Ганни. З іншого такого ж павільйону, розміщеного на північний захід від згаданої церкви, тягнеться галерея до Ближніх печер. Ще далі на захід, на одній лінії з церквою Зачаття Ганни, бачимо два дерев’яні одноповерхові корпуси келій під чотирисхилими дахами із заломами (на місці існуючих пізніших будинків). На північний захід від дзвіниці – “дерев’яні, на кам’яному фундаменті” келії “блюстителя печер” (також на місті існуючої споруди 1810 року, яка, треба думати, зведена на мурованому фундаменті своєї попередниці). Будинок поставлений на високому цоколі, також під чотирискатним дахом із заломом. В центрі північного фасаду бачимо фронтон з двома вікнами та широкі сходи (чи пандус), що спускаються від головного входу. Келії, дзвіниця та галерея церкви Різдва Богородиці, павільйони при входах до галерей та церква Зачаття Ганни окреслюють головну площу ансамблю; у проміжках між будівлями вона огороджена парканом і відкрита лише на захід, де поступово звужується, звертає на північ і переходить у дорогу в бік верхньої Лаври. Відзначимо, що ця планувальна схема ансамблю збереглася до сьогодні, лише дещо доповнена деякими другорядними спорудами.
Особливістю композиції ансамблю, що склався на кінець XVIII століття на Дальніх печерах, є різна висота розташування споруд. Найвище, на самій вершині пагорба, розміщені церква Різдва Богородиці з дзвіницею. Перехід від цих будівель до рівня центральної площі підкреслений підпірною стіною з аркадою. Навколо центральної площі розташовані будинок настоятеля (трохи піднятий над площею) і корпуси келій (на їхніх місцях – теперішні братські корпуси №52 та №51). На схід, у бік Дніпра територія понижується, так що церква Зачаття Ганни стоїть нижче від келій. Ще нижче – вежа над входом до печер, яка завершує ансамбль зі сходу. В плані згадані споруди утворюють наче виток спіралі навколо центру площі, що поступово розкручується й знижується,. Таким чином, серед будівель домінує церква Різдва Богородиці з дзвіницею. Різна висота постановки споруд відрізняє ансамбль на Дальніх печерах від інших монастирських комплексів Києва і Гетьманщини, розташованих, як правило, на чималих плоских майданчиках.
До середини – другої половини XVIII століття належать численні поховання духовних осіб на території Дальніх печер: ієромонаха уставника Інокентія Василієвича (1683-1738), архієпископа псковського і нарвського Варлаама Ліницького (помер у 1741 році), ієромонаха Іларія (помер у 1783 році), ченця Ближніх печер отця Прова (помер у 1785 році), ієромонахів Ігнатія (помер у 1785 році) та Мануїла (помер у 1787 році), ігумена Іустина (помер у 1790 році), намісника Лаври Каліста (Климента Стефанова, 1724-1792) – на кладовищі біля церкви Різдва Богородиці, будівничого, пізніше блюстителя Дальніх печер Тимофія (1680-1768), професора богослов’я Києво-Могилянської академії Давида Нащинського (1721-1793), ієромонаха Вассіана Криницького (1714-1798) – біля церкви Зачаття Ганни. На могилах К.Стефанова та Д.Нащинського збереглися старі надгробки – відповідно вапнякова плита з написом, вмонтована в підніжжя нового пам’ятника, та чавунна дошка з довгою епітафією. Мідна дошка з гербом на західній стіні північно-західної каплиці церкви Різдва Богородиці вказує місце поховання дружини київського віце-губернатора княгині К.П.Хованської (уродженої Наришкіної, 1757-1795).
|..1. Великокнязівська доба..|..2. Литовсько-польська доба..|..3. Доба гетьманщини. 3.1. Будівництво часів Самойловича та Мазепи..|..3. Доба гетьманщини .3.2. Будівництво середини – третьої чверті XVIII століття..|..4. Доба імперії. 4.1. Будівництво періоду класицизму (перша половина ХІХ століття)..|..4. Доба імперії. 4.2. Будівництво другої половини ХІХ – початку ХХ століття..|..Висновки..|
|..Research..|..The book..|..Science of Kiev..|..Lectures..|..Personal info..|..Seminars..|..Home..|