Період Руїни, що почався після Хмельниччини, не сприяв розгортанню монументального будівництва в Києві, в тому числі в Печерському монастирі. На землях Гетьманщини масштабне монументальне будівництво найперше відродилося на півночі, на Чернігівщині (Миколаївський собор у Ніжині, 1658; бурса, 1657-1667, та ряд інших споруд Спасо-Преображенського монастиря у Новгороді-Сіверському; Троїцький собор, 1672-1676, Густинського монастиря біля Прилук, трапезна, 1677, і собор, 1679-1695, Троїцького монастиря у Чернігові). В Києві широке будівництво розпочалося лише в 1690х роках, за гетьманування І.Мазепи. Але в Лаврі – найбагатшому з київських монастирів – уже 1679 року (за архімандрита Інокентія Гізеля, визначного релігійного і культурного діяча, вихованця Петра Могили) на Дальніх печерах зводиться кам’яна церква Зачаття Ганни коштом “Олександра Омеляновича Новицького, жителя містечка Печерського, зашедшего сюди на житіє з Повіту Овруцького з В’язівки”. Відзначимо традиційний для Печерського монастиря зв’язок посвяти нового храму з культом Божої Матері – адже результатом чудесного зачаття Ганни було народження Діви Марії. Церква зведена на місці, де раніше не було храмів – на північний схід від церкви Різдва Богородиці, нижче по схилу пагорба, на півдорозі від неї до найдавнішого входу в печеру.
Зображення церкви Зачаття Ганни в її первісних формах знаходимо на плані Києва полковника Івана Ушакова (1695) та на гравюрі Леонтія Тарасевича “Печера преподобного отця нашого Феодосія Печерського” (1703). На плані Ушакова (рис.5) споруду (в написі її названо церквою над Дальніми печерами) показано зі сходу: бачимо об’єм вівтаря з абсидою, увінчаний банею, за ним – вищий і ширший об’єм нефа, також увінчаний банею. Обидві бані мають прості завершення у вигляді маківок. На гравюрі Тарасевича (рис.6) подане майстерне зображення південного фасаду тієї ж споруди. Церква має три бані з двоярусними бароковими завершеннями, поставлені по осі захід-схід. Центральна баня ширша і вища від бічних; вона декорована горизонтальною тягою, що йде над вікнами. Бабинець, здається, трохи вужчий і вищий від інших частин споруди; з півдня до нього тулиться якась прямокутна в плані прибудова. Неф із двома вікнами з напівциркульним завершенням і вівтар – однакової висоти й ширини, розділені пілястром. Вони оточені низькою дерев’яною галереєю. У верхній частині стін основного масиву споруди, вище вікон нефу йде горизонтальна тяга, як і на головній бані. Розбіжності між планом Ушакова та гравюрою Тарасевича (наприклад, відсутність галереї навколо вівтаря на плані Ушакова), ймовірно, можна пояснити більшою схематичністю першого зображення.
| Рис.5. Панорама Дальніх печер. Фрагмент плану Києва полковника І.Ушакова. 1695. Реконструкція Г.В.Алфьорової та В.О.Харламова. | |
 | |
| Рис.6. Печера преподобного отця нашого Феодосія Печерського. Гравюра Леонтія Тарасевича. 1703. |
Церква Зачаття Ганни в її первісних формах була першим у Києві (і, здається, взагалі на землях Гетьманщини) втіленням у камені типу тридільного трибанного храму, запозиченого з дерев’яного будівництва. Стрункі пропорції і форма бань, характерні для Мазепинського бароко, відрізняли її від давніших, дещо приземкуватих споруд того самого типу (на заході України – Трьохсвятительська каплиця, 1578-1591, та Успенська церква, 1598-1630, у Львові, Миколаївська церква в Охлопові на Волині, 1638, Успенська церква у Підгайцях на Тернопільщині, 1650-1653 – всі споруди в стилі ренесанс; на сході – собор Різдва в Стародубі, 1617, з декором у дусі російської архітектури). В цьому сенсі вона послужила прообразом таких споруд, як Миколаївська церква в Глухові (1693), київські церкви св. Феодосія у Печерському містечку (1698-1700) та Воздвиження Хреста на Ближніх печерах (1700).
План Ушакова (рис.5) фіксує й інші зміни, що їх зазнав ансамбль на Дальніх печерах за час від 1661 року (значно помітніші, ніж у проміжку між 1638 та 1661 роками). Зокрема, бачимо дерев’яну галерею, що йде від церкви Зачаття Ганни до входу в печери, до двоповерхової кам’яної башти, увінчаної дощатим дахом із хрестом. Напис біля башти відсутній, але це, напевне, церква св. Андрія з гравюри 1661 року, надбудована другим поверхом. На першому поверсі бачимо одне вікно, на другому – два. На нашу думку, план Ушакова відбиває результат перебудови входу до Дальніх печер: оскільки цей вхід знаходився нижче від основної надпечерної території, і спуск до нього йшов крутим обривом (звідси перила на гравюрі 1638 року), було влаштовано спеціальну галерею, яка підходила до давнішої вежі з півдня. Можливо, первісний (східний) вхід до вежі при цьому було закладено. Така конструкція входу до печери (теперішнього виходу) попри численні перебудови збереглась і сьогодні.
Ще одна дерев’яна галерея, якої також не було на попередніх гравюрах, веде від церкви Зачаття Ганни на територію Ближніх печер.
Церква Різдва Богородиці (помилково названа у підписі церквою Різдва Христового) показана, здається, не зі сходу, а з півночі. Судячи з архітектурних форм (прямокутні бабинець і вівтар, гранчастий неф, три бані, низька галерея навколо церкви), це споруда 1635 року, зафіксована на гравюрах 1638 та 1661 років. На схід від неї показано декілька дерев’яних зрубних будинків – очевидно, келії ченців та житла монастирських робітників, далі – виноградник. Зі сходу територію обмежує стіна, що йшла уздовж обриву гори.
На захід від церкви Зачаття Ганни, на місці “келії старця печерника” з гравюр 1638 та 1661 років бачимо двір з дерев’яними будинками, оточений окремим парканом. Можна здогадуватися, що саме тут розміщувалася основна частина келій та допоміжні господарчі будівлі.
На північ від церкви Різдва Богородиці показаний паркан із брамою посередині, що тягнеться аж до території верхньої Лаври (до “вулиці позаду монастиря”). На схід від нього – “городи печерські” (на місці полів на гравюрі 1638 року).
Нарешті, на захід від ансамблю показані двори Печерського містечка і дерев’яна П’ятницька церква. Це явно не та споруда, що була подана на плані 1638 року. На малюнку бачимо куб із трьома абсидами і трьома банями, розміщеними в напрямку північ-південь. Можна думати, що насправді це також була тридільна трибанна церква, подібна до храму Різдва Богородиці. Біля церкви – башта П’ятницьких воріт Печерського містечка.
Уже в 1696 році (за архімандрита Мелетія Вуяхевича, колишнього генерального судді Війська Запорізького, управляв Лаврою в 1690-1697 роках) на місці дерев’яної церкви Різдва Богородиці зводиться кам’яна церква тієї ж назви коштом київського полковника Костянтина Мокієвського, родича гетьмана Мазепи. Будівництво цієї споруди припало на період безпрецедентного для Києва будівельного буму Мазепинської доби, що фінансувався переважно гетьманом та козацькою старшиною. Церква Різдва Богородиці збереглася до нашого часу, реставрація 1965-1968 років (автор проекту – І.І.Макушенко) повернула їй первісні архітектурні форми.
Центральне ядро споруди – тридільна трибанна церква (подібна за типом до первісної будівлі церкви Зачаття Ганни, див. вище). Прямокутний у плані неф має найбільшу висоту, бабинець і вівтар – однакової висоти, дещо нижчі від нефа. Бабинець у плані прямокутний, вужчий від нефа. Вівтар – напівкруглий, точніше, п’ятигранний, однієї ширини з нефом. Три грушоподібні з маківками бані на восьмигранних барабанах розміщені на осі захід – схід, досить широко розставлені, центральна баня дещо вища від двох інших. З північного та південного боку від центральної частини храму розміщені чотири низькі прямокутні каплиці з мініатюрними абсидами (циліндричними у західної пари каплиць і гранчастими – у східної), що також увінчані масивними банями з маківками. Бані каплиць за розміром порівняні з головною банею і більші від бічних. Завершення семи бань формують надзвичайно виразний пірамідальний силует споруди.
Східна пара каплиць примикає до східної частини нефу, західна – до бабинця. Тим самим їхнє розташування порушує центричність плану споруди. Оскільки західні каплиці довші за бабинець, на західному фасаді утворюється западина, в якій і розміщений головний вхід до церкви. Два інші входи розміщені на південному та північному фасадах, також у западинах між каплицями. Кожна з каплиць сполучена із церквою, але має й свій окремий вхід іззовні: східна пара – із заходу, західна пара – по обидва боки від центрального входу в церкву (з півдня та з півночі). На плані (рис.7) видно, що північно-східна каплиця довша за південно-східну, але в натурі це не дуже помітно.
| Рис.7. Церква Різдва Богородиці на Дальніх печерах. План. |
 |
Центральна частина церкви освітлюється вікнами в барабанах бань, а також через високі вузькі вікна з напівциркульним завершенням, три з яких розміщені на гранях вівтаря, два – на західному фасаді бабинця і по одному – на північній та південній стінах нефа. Західна пара каплиць має по одному вікну на південній та північній стінах, східна – по два вікна на зовнішніх стінах, а також круглі вікна над порталами.
Всі частини церкви – бабинець, неф, вівтар, каплиці, барабани бань – завершені розкрепованими карнизами складного профілю. Ще один карниз бачимо на західному фасаді бабинця під вікнами, а його продовження – на південній та північній стінах нефа, в проміжках між каплицями. Кути бабинця й нефа виділені лопатками, кути каплиць оброблені пілястрами. Чотирма пілястрами декорований і вівтар. Західний портал має складну композицію: дверний отвір оточений обрамленням складного профілю з напівциркульним завершенням, по обидва боки від нього – колонки коринфського ордеру з канелюрами, що підтримують горизонтальну тягу. Вище – прямокутна ніша з трикутним завершенням, над нею, між вікнами – ще одна прямокутна ніша. Решта порталів – однотипні, дещо примітивні, з трикутними фронтонами. Вікна бань та центральної частини церкви не мають декоративної обробки. Пари вікон східних каплиць мають єдине профільоване обрамлення прямокутної форми, а вікна західних каплиць – “вушасті” наличники в дусі мазепинського бароко. На західних фасадах західних каплиць бачимо декоративні ніші, що нагадують за обрамленням вікна. Декоративне оформлення церкви доповнюють фігурні хрести, що увінчують усі сім маківок. Унікальність композиції споруди – саме в поєднанні тридільного трибанного ядра з каплицями. Якщо перше запозичене з тогочасного дерев’яного будівництва, то другі – явно з мурованого, причому їхні архітектурні форми асоціюються скоріше з католицькими кляшторами (пор. з каплицями Троїцького кляштору в Бережанах, 1619-1628, Успінського кляштору в Летичеві, 1606-1638, Миколаївського кляштору в Кам’янці-Подільському, 1596-1628, хоч численні каплиці мав, наприклад, у XVII столітті й Успенський собор Лаври). Каплиці виникли одночасно з основним об’ємом – це підтверджує зображення церкви на гравюрі Л.Тарасевича “Печера преподобного отця нашого Феодосія Печерського” (рис.6). Про первісне призначення каплиць можна тільки здогадуватися – принаймні, для поховань вони, здається, не використовувалися. Оскільки входи до східної пари каплиць зроблені з вівтаря, ці прибудови могли слугувати ризницею чи іншим підсобним приміщенням (прибудови до вівтарів мають, наприклад, Хрестовоздвиженська церква на Ближніх печерах, 1700, та церква Спаса на Берестовому). Вишуканий пірамідальний (але не геометрично сухий) силует храму змушує згадати первісні архітектурні форми Софійського собору. Декоративна обробка центрального порталу виглядає пізнішою (середини XVIII століття), хоч сама багатоярусна композиція може бути зіставлена, наприклад, з грубішим за формою порталом Феодосіївської церкви Печерського містечка (1698-1700), зведеної, до речі, тим самим замовником і, можливо, тими ж майстрами.
Вже згадана гравюра Л.Тарасевича “Печера преподобного отця нашого Феодосія Печерського” 1703 року (панорама, суміщена з планом печер, як і гравюри 1638 та 1661 років, див. рис.6) показує вигляд надпечерного ансамблю після зведення церкви Різдва Богородиці. Крім уже описаних мурованих храмів, бачимо вежу над входом у печери, знайому з попередніх зображень. Новими її елементами є дерев’яна галерея з фігурними арками, що оточує перший поверх, та маківка з пірамідальним завершенням. Галерея, що веде до вежі із заходу, не показана; на нашу думку, це наслідок сполучення панорами надпечерних споруд і плану печер. Ліворуч від вежі – отвір у схилі гори; можливо, це вхід до Варязької печери. На захід від церкви Різдва Богородиці бачимо Г-подібну в плані споруду з двосхилими дахами – келії ченців та начальника Дальніх печер. На північ від цієї ж церкви показано увінчаний хрестом намет на стовпах – очевидно, ківорій над криницею (мабуть, на місці криниці, показаної на гравюрі 1638 року). Подібні надколодязні альтанки існували в багатьох київських монастирях (крім колодязів преподобних Антонія та Феодосія в Лаврі можна згадати славетну Дзвонкову криницю Межигірського монастиря, джерела з альтанками у Флорівському монастирі та ін.). Південно-східна (показана і на попередніх гравюрах) та північно-західна (вище галереї, що веде до Ближніх печер) ділянки території зайняті виноградниками, північно-східна (схил яру з боку Ближніх печер) – садом.
Приблизно такий самий вигляд ансамбль зберігав майже до середини XVIII століття.
До кінця XVII століття належить найдавніше з нині існуючих поховань на Дальніх печерах – могила блюстителя Дальніх печер соборного старця ієромонаха Інокентія (помер у 1693 році) під старою липою навпроти південного входу до церкви Зачаття Ганни. На могилі збереглася давня кам’яна плита з епітафією.
|..1. Великокнязівська доба..|..2. Литовсько-польська доба..|..3. Доба гетьманщини. 3.1. Будівництво часів Самойловича та Мазепи..|..3. Доба гетьманщини .3.2. Будівництво середини – третьої чверті XVIII століття..|..4. Доба імперії. 4.1. Будівництво періоду класицизму (перша половина ХІХ століття)..|..4. Доба імперії. 4.2. Будівництво другої половини ХІХ – початку ХХ століття..|..Висновки..|
|..Research..|..The book..|..Science of Kiev..|..Lectures..|..Personal info..|..Seminars..|..Home..|